Суддя з Чернігова розповіла, як пройшла конкурс до Верховного Суду

Відбувся вже другий за підрахунком конкурс в новий Верховний Суд, який почався в серпні 2018 року і завершився в березні 2019-го. За підсумками першого конкурсу в Касаційний господарський суд потрапив єдиний суддя з Чернігівської області Ігор Кушнір. У 2018-му році доля посміхнулася відразу трьом нашим землякам - 40-річній судді Деснянського райсуду Ірині Литвиненко, 37-річному судді Бахмацького райсуду Павлу Пархоменко та 41-річній судді чернігівського окружного адміністративного суду Ользі Кашпур. На жаль, до остаточного фіналу вдалося дійти лише двом із трьох, - Павлу Пархоменко відмовила Вища рада правосуддя в призначенні на посаду судді Верховного Суду.
Церемонія призначення 75-ти суддів за підсумками другого конкурсу до Верховного Суду відбулася у вівторок, 7 травня. Указом президента було призначено 25 суддів до Касаційного адміністративного суду, 15 суддів - до Касаційного господарського суду, 13 суддів - до Касаційного кримінального суду і 22 судді - до Касаційного цивільного суду.



Нашому виданню вдалося поспілкуватися з однією з переможниць конкурсу – суддею Іриною Вікторівною Литвиненко, вона зайняла 8-е місце в рейтингу серед 22-х суддів, які пройшли до Касаційного цивільного суду. Ірину Вікторівну 11-го травня в суботу ми в буквальному сенсі цього слова застали на валізах. В її кабінеті №212 на другому поверсі Деснянського районного суду, активно йшли збори до переїзду в столицю. Вже 13-го числа всі судді, які пройшли конкурс мають розпочати орієнтаційне навчання, яке завершиться 17-го травня, а після цього потрібно одразу ж приступати до роботи на новому місці. 

Орієнтаційне навчання, як пояснила нам Ірина Вікторівна будуть проводити міжнародні експерти, експерти судової реформи та судді Верховного суду, щодо застосування принципу верховенства права, практики ЄСПЛ та особливостей застосування процесуального законодавства. Це обумовлено тим, що по-перше, до складу суду вперше потрапила така кількість суддів першої інстанції, які не працювали колегіально, тобто для них передбачені практичні завдання з приводу особливостей колегіального прийняття рішень, а по-друге, конкурс пройшли багато науковців та адвокатів, які взагалі не мають досвіду роботи суддею. 

Ірина Вікторівна також пояснила, що 10 років, які вона пропрацювала в Деснянському суді розглядала саме цивільні справи, не дивлячись на те, що такого розподілу для судів першої інстанції не передбачено. Але згідно рішення зборів суддів було вирішено, що частина суддів буде розглядати тільки кримінальні справи, інша частина – відповідає за справи цивільного та адміністративного судочинства. До справ адміністративного судочинства, які підлягають розгляду в районних судах, а не адміністративних відносяться: справи, що стосуються виборчого процесу; адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності та інші справи, що відносяться до предметної юрисдикції місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Ще в 1999-му році Ірина Литвиненко прийшла працювати секретарем судового засідання в Новозаводському суді. Потім вийшла в декретну відпустку по догляду за дитиною, через рік вийшла вже на нову посаду, яку ввів законодавець – помічник судді. На той час в неї єдиної з усіх претендентів була закінчена вища юридична освіта. На цій посаді пробула до 2003-го року, після цього пішла на викладацьку роботу до Чернігівського кооперативного технікуму, а з 2008-го року працює в Деснянському районному суді.

Зараз у Ірини Вікторівни вже власна команда – секретар судового засідання 27-річна Ірина Юрченко та 37-річний Олександр Гоєнко. 

- Для будь-якого судді його помічник та секретар – це надзвичайно важливі особи, як для хірурга його асистенти, не можу вас не запитати, чи плануєте ви забрати їх з собою? 
- Коли я розпочала роботу в Деснянському суді зі мною працювали інші люди, команда була непогана, але не відповідала темпу моєї роботи. Я дуже швидко все роблю і тому очікую швидкої та якісної роботи від інших. Крім того я вимагаю відповідного спілкування з відвідувачами суду. Оскільки я сама не можу спілкуватися з людьми поза судовими засіданнями – це роблять секретар і помічник, і вони повинні демонструвати коректне ставлення до будь-кого, без виключення, не дивлячись на те, що люди нерідко приходять на емоціях, або з проханнями, за які відповідає інший відділ. Я своїм завжди кажу: якщо прийшла старенька бабуся за видачею судового рішення, то не потрібно її ганяти для цього в канцелярію, якщо вона вже піднялась до нас, принесіть самі, та розтлумачте людині що до чого. 

- Існує таке уявлення, що до суду в якості помічників потрапляють люди з вулиці, або по знайомству, це – не так. Насправді ж суддя тривалий час приглядається до людини, яку хоче взяти на цю посаду, адже їй доведеться важко працювати пліч о пліч з суддею, мають співпасти не тільки характери, помічник повинен відповідати всім критеріям і навичкам для такої роботи: розуміти і знати, як працює судова система, нюанси документообігу, процедурні моменті судочинства і так далі. 

- Нерідко саме секретарі судових засідань стають в подальшому помічниками. Таким чином я й обрала Олександра Гоєнка, він був тоді секретарем судового засідання у судді Карапути Ліни Володимирівни, до цього пропрацював в канцелярії суду. Олександр працює зі мною вже 5 років.

- Окрім досвіду роботи в суді мій нинішній помічник працював в Данії, вільно володіє англійською мовою. Так, коли до нас прийшов спостерігач з ОБСЄ під час розгляду виборних справ, ми навіть не залучали перекладача, цю функцію з легкістю виконав Олександр. Тому дуже важко втрачати такі кадри. 

- До речі, мені дуже шкода, що коли оголосили добір кандидатів на посади суддів місцевих судів Олександру не вистачило лише 20 днів трудового стажу в суді, щоб прийняти в ньому участь. Я вважаю, що він вже переріс рівень помічника, здатний приймати самостійні рішення і може подаватися на суддю. 

- Поясню для ваших читачів, що в країні було оголошено конкурс, згідно умов якого помічникам суддів і всім, хто має необхідний юридичний стаж було дозволено прийняти участь у конкурсі на посаду судді першої інстанції. І коли вже будуть сформовані остаточні результати рейтингу, переможці будуть мати право подати свої кандидатури на вакантні посади. До речі помічник судді Деснянського суду Ірини Рахманкулової Оксана Маринченко за результатами цього конкурсу має дуже високі рейтинги. 

- У мене був цікавий досвід щодо цього конкурсу, тому що мені довелось побути в ролі коуча (тренера – прим.авт.). В минулому році Національна школа суддів України, що готує кандидатури (не із кола помічників) організовувала для них стажування. До нас було направлено 6 студентів. Коли в результаті спілкування з ними оцінила їх рівень підготовки, то навіть по-білому позаздрила, тому, що нажаль, коли я приступала до роботи суддею в нашій країні ще не було таких навчальних можливостей. 



Сертифікт по проходженню тренінгу для тренерів на тему "Наставництва (коучінгу)" та його необхідність для формування професійних навичок майбутнього судді"



Сертифікати про навчання судді Ірини Литвиненко від Національної кшоли суддів України

- Ви пам’ятаєте, як прийшли до Деснянського суду на роботу в 2008-му році?
- Так, звичайно. Тоді були такі часи, що в кабінеті не було достатнього устаткування та оснащення, старенькі меблі, навіть з папером були проблеми. Довелося принести з дому власний комп’ютер. Тепер же суди забезпечені всім, про що тільки можна було мріяти 10 років тому.

- Ось всі ці теки, - вказує Ірина Вікторівна на шафу, - це судова практика, яку доводилось самостійно формувати в паперовому вигляді, бо на то й час не було такої кількості інтернет-ресурсів, щоб можна було слідкувати за всіма змінами в законодавстві онлайн. 

- Кількість справ на одного суддю збільшилась в порівнянні з початком 2000-х?
- В нас нажаль, з цього приводу дещо викривлена статистка. Адже завантаженість на одного суддю розраховується, виходячи з кількості вакантних посад, що передбачені штатним розписом суду, а не з фактичної наявності суддів, що працюють. Але ж з 2014-го року в нашому суді звільнилося багато суддів, це Малиш, Розинко, Стеблина, Мурашко, Жук, у  двох суддів, закінчились повноваження, тому додаткове навантаження лягає на тих суддів, що працюють.

- Зараз вивчається питання скільки саме суддів буде потребувати новий Чернігівський окружний суд (об’єднаний Новозаводський та Деснянський) і яке в них буде навантаження.

- Дуже важкий в нас був 2011-й рік, коли Кабмін прийняв рішення, яким фактично змінив норму закону і в нас був такий наплив справ з приводу пенсійного забезпечення, що це просто жах. Я за день отримувала по 130-150 справ. І щоб розглянути одну справу в 1-2-місячний термін ніякого часу не вистачало. Тоді Пенсійний фонд фактично перекинув з себе функцію про призначення пенсій на пільгових умовах, наприклад це справи колишніх працівників ПАТ виробничо-торгова фірма "Сіверянка"про зарахування пільгового стажу та призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"  на суд.  Вони просто відмовляли людям у розгляді їх питань і всі ці люди йшли до нас. А, щоб ви розуміли при розгляді таких справ потрібно проаналізувати дуже великий обсяг законодавчої бази, то му що наше соціальне законодавство не викладено в одному законі а розпорошено по різним нормативним актам, де мова йде про нюанси по нарахуванню пенсій для пілотів, парашутистів та інших окремих категорій професій. А крім цієї навали справ по пенсіям, ми повинні були встигати розглядати й всі інші справи цивільної юрисдикції. Тобто в 2011-му мені довелось розглянути десь біля 1200 справ лише адмінстративної юрисдикції. 

- Кожна справа займає певний час: призначити засідання, викликати сторони, і так далі. На розлучення відводиться не більше 30 хвилин. І не тому, що я не хочу довше послухати сторони, а тому, що в коридорі вже чекають інші люди своєї черги. Якщо люди приходять з адвокатом – час на розгляд ще збільшується, тому що захисник теж бере слово. І так кожного дня.

- Преса набагато рідше висвітлює цивільні процеси, аніж кримінальні, а ви можете виділити декілька справ, що запам’яталися за роки вашої роботи? 
- Мені було цікаво розглядати справу за позовом компанії «Пік-інвест»  про захист честі гідності та ділової репутації до чернігівського журналіста Олега Головатенка. Я там дуже чітко розписала в рішенні, чому прийняла його на користь журналіста, посилаючись на 10-ту статтю Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини а також постановила, що в матеріалі були використані саме оціночні судження, які ніяким чином не порушили права юридичної особи-позивача. 

- Ще одна справа, яку я запам’ятала, коли мене практично до сліз довели показання свідків - це позов Миколи Вовкушевськогодо Олени Іваненко, третьою особою був заявлений нотаріус Артем Завалієв (про постраждалих в квартирній оборудці, яку оформлював нотаріус Завалієва наш сайт неодноразово писав також по справі Юлії Юрченко – прим.авт.). Микола подарував свою квартиру Олені за морозиво.

Читайте також:

Черниговец подарил квартиру за пачку мороженого

Квартиру, подаренную за пачку мороженого, отсудили

Квартиру отвоевали, а деньги - нет

- Так ось, коли виступали свідки, вони повідомили, що Микола народився з травмою, але батьки не хотіли визнавати його недієздатним. Після раптової смерті батьків ним опікувалися хрещена мати, яка вже теж була поважно віку і приходила до суду з паличкою. В суді розказали, що Вовкушевського знайшли на вокзалі сусіди в лахміттях, голодного, а замість взуття в нього на ногах були намотані пакети. Це була зима, мороз, йому дали булочку, яку він ухопив, почав їсти та плакати. Також розказували, що він жив в собачій будці у дворі тих людей, яким він подарував квартиру.

- Мене здивував в цій справі висновок чернігівських експертів Психоневрологічного диспансеру, які зазначили в ньому, що Вовкушевський міг усвідомлювати свої дії в процесі переоформлення квартири на Іваненко. Окрім показань свідків, які наполягали на тому, що позивач мав занижені розумові здібності, по справі було витребувано багато медичних документів, з яких слідувало, що ця особа не могла бути повністю дієздатною. Тож, в мене виникли небезпідставні сумніви, щодо цього висновку, і я задовольнила клопотання про призначення повторної стаціонарної експертизи в місті Києві. Столичні експерти дали протилежний висновок, тож справа вирішилася на користь Вовкушевського, договір дарування квартири був визнаний недійсним.

- Щодо конкурсу на посаду до Верховного суду, скільки суддів взяли в ньому участь від Деснянського суду?
- Ми приймали участь вдвох з Вадимом Олександровичем Коверзневим і мені дуже шкода, що він не пройшов. В серпні 2018-го нам повідомили про те, що ми можемо подати намір про участь у конкурсі. 

- Дуже допомогло те, що цьому конкурсу передувало кваліфікаційне оцінювання на підтвердження здатності здійснювати правосуддя в суді (складалося з тестів-запитань та практичного завдання). Спочатку кількість тестових завдань для суддів, які проходили кваліфікаційне оцінювання було визначено в 500 питань, коли черга дійшла до нас, було ускладнені тестові завдання та визначено вже  750 питань. Практичні завдання – це змодельовані справи на основі реальних, умови в яких змінюють. На конкурс до ВС вже було 1000 питань. 

- В тестах по кваліфоцінюванню я взяла 85 балів з 90-та можливих, вони були легшими, ніж ті, що підготували для Верховного Суду. Запитання тестів по конкурсу до ВС полягали в аналізі і вирішенні певних ситуаційних завдань в межах тестів. Були складені задачі, в яких ви повинні продемонструвати знання з конституційного права, антикорупційного законодавства, а також в цивільному, трудовому, сімейному, земельному та інших галузях права. 

- Я дуже переживала за кваліфікаційне оцінювання, особливо за практичне завдання. Мені, до речі, попалася модельна справа по темі, яку я взагалі ніколи не розглядала, як суддя міського суду: оренда землі сільськогосподарського призначення. Такі справи звичні для суддів з районів, ми ж в місті розглядаємо справи з оренди, але вони стосуються інших напрямків. 

- Щодо конкурсу вже на Верховний Суд, то мені дуже сподобалась організація тестування, великі просторі приміщення (тести проходили в виставковому центрі "КиївЕкспоПлаза"), трибуни для спостерігачів, в тому числі були залучені й іноземні спостерігачі. Одразу ж можна було перевірити результати тестування на спеціальному принтері, який зчитував інформацію з заповнених бланків, доступ до приміщень, де перевіряли роботи був вільний, а тестові та практичні роботи були закодовані та на них був лише номер, без прізвищ та імен.

- Тут мені в якості практичного завдання треба було винести рішення по справі про усунення перешкод у користуванні власністю. Згідно умов завдання банк подав позов до родини про виселення, яка оформлювала в них іпотеку. На думку банку в квартирі, всупереч договору іпотеки були незаконно зареєстровані члени родини іпотекодателя. При вирішення справ, які потрапляють до Верховного суду, потрібно орієнтуватися на принцип верховенства права. Принцип законності вже з 2016-го року не діє, виключений судовою реформою, тому що законність – це дуже обмежене поняття, а верховенство права – включає в себе значно більше аспектів і щодо якості закону та його справедливості, і щодо принципу юридичної визначеності  тощо. В рамках цієї справи було надано пакет документів: позовна заява, іпотечний договір та інші докази, рішення першої та апеляційної інстанції. Рішенням першої інстанції позов було задоволено, усунено перешкоду – тобто виселено особу, апеляційна інстанція – залишила це рішення в силі. 

- Я писала рішення, вже, як представник касаційної інстанції і обидва ці рішення скасувала та відмовила у задоволенні позову Банку, аргументувавши це тим, що банк – не є власником цього помешкання, а значить він не володіє правом вимагати усунення перешкод у користуванні власністю, бо такою вимогою може користуватися лише фактичний власник майна. По-друге, я знайшла безліч порушень процесуального характеру. По-третє, прописала, що вимога договору іпотеки про те, що власник житла не має права реєструвати свою дитину і дружину – є нікчемною (тобто не підлягає визнанню недійсною – прим.авт.), бо обмежує осіб в правах, наданих їй правах  Закону України "Про охорону дитинства" та Цивільному і Сімейному кодексам. Так, дитина має право бути зареєстрованою там, де зареєстрований її батько.  

- Ви добиралися на конкурс з Вадимом Олександровичем разом і сиділи поряд?
- Я приїхала за день до конкурсу і ночувала в своєї доньки-студентки, яка навчається в Києві, бо не люблю все робити в останню хвилину, а Вадим Олександрович прибув вранці. Сиділи ми далеко один від одного, вся територія була поділена на сектори. 

- А ось готувалися до іспитів разом і ділилися результатами оброблених кожним запитань. Ні я ні Вадим Олександрович відпусток для підготовки до конкурсу не брали, бо в нас, як я розповідала вище, саме в той період приїхали стажуватися студенти Національної школи суддів, до того ж проходження тестів не було заплановане, а відпустки ми плануємо заздалегідь. 

- Окрім тестів на знання законодавства здавали ще й психологічні тести. У кожного конкурсанта була співбесіда з психологом. Оцінювалися: соціальна компетентність, моральні якості та професійна етика, та проводилось тестування з вербального та абстрактно-логічного мислення. Все було дуже обмежено в часі. З Коверезневим ми тут набрали приблизно однакові бали.

- Після цього потрібно було ще відповісти на 600 тестових завдань. Психологічні тести лякали, навіть, більше ніж ті, що стосувалися законодавства, адже в юриспруденції – я почуваю себе, як риба в воді, а психологія – це якраз те, з чим я мало зтикалася. Питання з психології не давалися завчасно, як по законодавству, а в ході спільних обговорень з іншими колегами ми прийшли до висновку, що краще до них взагалі не готуватися, не шукати і не проходити подібні, бо можна зіпсувати цим свої результати і відповідно знизити шанси на перемогу. Ці тести розроблялися американцями, вони були покликані виявити ступінь правдивості особи та її доброчесності. Питання були досить різноманітних, від здавалося б простеньких та дитячих, наприклад, «чи боїтеся ви вогню або висоти?» до більш складних. Ці 600 тестів були поділені на три блоки, пов’язані один з одним. При проходженні третього блоку на 200 запитань, якщо система виявляла, що твої відповіді суперечать тим, які надавалися у перших двох блоках – система вибивала учасника, дозволяла пройти тест знову, якщо завалив повторно – то тест визнавався проваленим. 

- Після тестів всіх виклали на співбесіду з психологом, моя тривала десь 40 хвилин. Очікувала гіршого, готувалась до чогось на кшталт випробувань на стресостійкість, або що, а психологом виявилась дуже приємна молода жінка, з якою спілкування промайнуло, як одна хвилинка.

- Загальний висновок, який зробив стосовно мене психолог наступний, зачитує вголос Ірина Вікторівна: Кандидат врівноважена, стримана стресостійка, комфортно відчуває себе в міжособистісній взаємодії. Досить щиро, розгорнуто відповідає на поставлені ій питання. Самооцінка реалістична та збалансована. Кандидат не схильна переоцінювати свої здібності, має чітке уявлення про свій статус і відповідальність про свої перспективи розвитку, їх цілі, яких може досягти. Не претендує на якесь особливе ставлення, не очікує для себе спеціальних компромісів і поступок, прагне дотримуватися вимог і відповідати очікуванням. Характеризується стійкою мотивацією до роботи, прагне довгостроково планувати свою кар’єру, не схильна міняти роботу без особливо вагомої причини, отримання високих доходів чи соціального статусу. Демонструє прихильність соціальним нормам. Система етично-моральних цінностей відповідає загальноприйнятій.

- Особиста компетентність: завзята і рішуча. 

- Сильні сторони: стресостійкість, врівноваженість, дисциплінованість, сумлінність.

- Слабкі сторони: комфортність, слабко виражена емпатія.

- Основні ризики, з якими я не погоджуюсь, - посміхається Ірина Вікторівна, але вам їх озвучу: може мати певні труднощі в ситуаціях, коли необхідно наполегливо відстоювати власну точку зору.

- Коли я зачитувала цей висновок своїм колегам, то в тому місці, де мова йшла про те, що в мене можуть бути якісь труднощі з відстоюванням своєї точки зору, вони сміялися. Адже знають мій досить рішучий характер, я на всіх нарадах практично завжди висловлюю свою думку, надаю багато пропозицій, наводжу багато аргументів для відстоювання своєї точки зору. 

Від Громадської ради доброчесності до Ірини Вікторівни не поступило завуважень. Більше, того, коли вона дізналася через Фейсбук про те, що рада терміново збирає е-мейли кандидатів, аби шляхом листування витребувати в них та перевірити необхідні їм додаткові документи, передала і свої контактні дані і встигла вже пізно ввечері зібрати весь пакет документів і надіслати перевіряючим, що зробили далеко не всі кандидати до ВСУ. 

Пройшла вона перевірку і через громадський рух "ЧЕСНО. Фільтруй суд", згідно висновку цієї організації у відкритих джерелах не було знайдено інформацію, яка б відповідно до методології ЧЕСНО. Фільтруй суд! прямо чи опосередковано свідчила про порушення кандидатом критеріїв доброчесності.

- Ви пам’ятаєте той момент, коли дізналися, що ввійшли до списків претендентів на посаду до Верховного Суду?
- Під час того, як оброблялися результати я якраз слухала справу, а за визначенням рейтингу, який визначала Вища кваліфікаційна комісія суддів і який проходив онлайн слідкувала моя донька. Саме вона привітала мене першою по телефону, коли я вийшла з нарадчої кімнати і повідомила, що я потрапила в десятку. Вона сказала, що будь-якому випадку, навіть, якщо мене відхилить Вища рада правосуддя я для неї – переможець.

- Ще так співпало, що моя донька в той період теж здавала іспити до вузу і очікувала результатів. Вона пройшла на бюджет до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сама подавала всі заяви в електронному вигляді і впоралася на відмінно. Для нас - це велика радість! Вона для цього дуже тяжко працювала останні два роки. 

- Вся сім’я мене дуже підтримувала і розуміла, що відговорювати мене від проходження – конкурсу сенсу немає. Мама взагалі сказала, що в неї нема жодних сумнівів з приводу мого успішного проходження конкурсу і цьому її висловлюванню передувала невелика історія. Я взагалі то не з Чернігова, народилася в колишньому Дніпропетровську – нині Дніпрі, сюди переїхала, коли мені було 16 років і тут закінчувала 11-й клас в 20-й школі. Родина була скромна, ніхто навіть вищої освіти не мав. Я росла дуже сумлінною до навчання дитиною, максималісткою, вчилася на відмінно і мала лише одну четвірку з російської літератури, за те що посміла посперечатися з учителем з приводу особистості Євгенія Онєгіна в поезії Пушкіна. І коли в Дніпрі відкрився юридичний ліцей я поставила собі за ціль будь що вступити до нього, тоді якраз закінчувала 9-й клас звичайної школи. Конкурс на 1 місце складав 7 чоловік, у загальному підсумку я зайняла 3-тє місце. І коли я готувалася до вступу мама мені сказали, що цього ніколи не відбудеться, немає жодних шансів, бо потрібні великі гроші. Тож, як бачите своїми вчинками я згодом довела, що якщо старатися і вірити в перемогу – все можливо. Мені на все життя запам’ятався час, що я навчалася в ліцеї. Мені там прищепили любов до української мови та літератури, які на той час в російськомовному Дніпрі вважалися немодними. І я вдячна викладачам, вже з юридичного коледжу в Чернігові, що ставили мені четвірки з предмету "Історія держави і права України" за вживання русизмів, бо це послужило певним стимулом до вдосконалення моїх знань з української.

- Нажаль, мій батько не зміг порадіти за мене разом з мамою, тому, що його спіткала хвороба, яка його перемогла.

- В юридичних колах на місцевому рівні ваше прізвище пов’язують з суддею Володимиром Івановичем Литвиненко – колишнім головою Чернігівського апеляційного суду, який згодом став суддею ВСУ, натякаючи на те що родинні зв’язки могли посприяти стрімкій кар’єрі…

- Дійсно, Володимир Іванович являється моїм свекром, але він раптово помер ще в 2005-му році, в Верховному суді встиг пропрацювати не більше року. Коли ми одружилися з моїм чоловіком у Володимира Івановича на той час була вже інша сім’я. Секретарем судового засідання Новозаводського райсуду я стала ще до того, як зустріла свого чоловіка. Попрацювавши рік на посаді помічника судді, вирішила піти із суду, частково  і через те, щоб не говорили про протекцію. По-друге, я скажу, що у зв‘язку із цим, я не мріяла по кар’єру судді, вважала для себе це аморальним, вирішила спробувати себе у викладацькій діяльності, в планах було написання кандидатської роботи. Не хотілося йти й в адвокати – бо це трошечки не моє, хоча мені пропонували роботу в цьому напрямку - представництво інтересів юридичних осіб в господарських справах. 

- В 2007-му, коли вже ніхто не міг сказати, що мене підтримує впливовий родич чоловіка я все таки вирішила спробувати себе у ролі судді. Хотіла потрапити до Новозаводського суду, де вже мала досвід роботи. Зібрала пакет документів, але цілих 8 місяців їх не направляли до комісії. Я навіть не могла здати кваліфікаційного іспиту. Мене направили лише в резерв, хоча на той час було 2 вакантні посади в Деснянському і Новозаводському судах.

- Щоб ви розуміли в той період було відправлено на конкурс на посаду судді по одному кандидату в Печерській та Голосіївський суди Києва, а в Деснянському зробили конкурс одразу для трьох на одну посаду  – в ньому приймала участь я, Григор’єв та Данич. Я тоді виграла конкурс на цю посаду. Я по алфавітному списку виступала останньою, і мої конкуренти відповіли із двох запропонованих питань на одне запитання кожен, я знала відповіді на всі питання. 

- Тож, як бачите, жодної можливості отримати щось через зв’язки – мені ніхто не подарував. Я весь час тримаю себе у формі, слідкую за змінами в законодавстві та  правовими позиціями, старанно і наполегливо працюю, підвищую рівень своїх знань та навичок.



- Порахуйте джерела, де ви черпаєте знання та які регулярно читаєте:

1. Сайт Національної школи суддів. Вони розробляють методичні рекомендації, в тому числі з застосування Євпропейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду.
2. Єдиний державний реєстр судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/
3. Сайт Юридичної газети, де читаю новини про юридичну практику

- Дуже радію, коли є можливість почитати художню літературу, з улюблених можу назвати «457 градусів по Фаренгейту» Рея Бредбері. Коли я збиралася на конкурс невістка подарувала мені книгу «Таємниця» Ронди Берн, в якій розповідаються про те, що не потрібно ставити перед собою рамки з приводу того, що ти не можеш чогось досягти. Моя донька нещодавно передала мені книгу «Грозовий перевал» Емілії Бронте. Читання художньої літератури розвиває можливості критичного мислення. 

- Ваша донька отримує юридичну освіту, як і її мати, чи вибрала якийсь інший напрямок?

- Вона дуже довго вагалася, її позиція однозначна в тому, що вона не хоче бути суддею , бо це дуже відповідальна робота, до того ж яка несе додаткове моральне і нервове навантаження, часто забирає вільний час, який можна провести із сім‘єю чи за улюбленим заняттям. В неї досить гарне абстрактно-логічне мислення і ми дуже хотіли з чоловіком, щоб вона вибрала IT-спеціальність, але все ж таки її вибором став юридичний факультет, так як вона вступила на бюджет.

- А ви самі де здобували юридичну освіту?

- Моя альма-матер – колишній Чернігівський юридичний коледж. Там я провчилися 4 роки, отримала диплом з відзнакою. Диплом спеціаліста отримувала вже в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, але в 90-ті роки навіть відмінники не могли й мріяти, щоб лише за хороші оцінки потрапити туди на бюджет. Тож я дуже рада, що в наші часи шанси на якісну освіту у всіх рівні.

- Є якісь особистості, що вас надихають?

- Можу серед інших назвати суддю Олександру Жуковську Дубенського суду Рівненської області. Вона дуже активна користувачка Фейсбуку і вміє працювати та спілкуватися з пресою, допомагаючи журналістам краще вникати в нюанси судочинства, порушує болючі питання, які турбують і суддів, і адвокатів, і сторін у справі.. 

- Як суддя з більш ніж 10-річним досвідом, які ви можете назвати прогалини в законодавстві, що потребують негайного вирішення?

- Я вам скажу, що якщо будуть якісь звернення до Верховного Суду з проханням надати пропозиції, щодо удосконалення законодавчої бази, то я по цій темі назбирала цілий пакет документів. 

- Назвіть три головні.

- Обов’язковість надіслання сторонам копій відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив. Це гарно тим, що економить час, допомагає сторонам вивчити думку свого опонента, а судді зрозуміти позиції і мислення сторін. А ось погано в цьому аспекті те, що законодавець не передбачив для судді можливості протидіяти недобросовісній поведінці сторони у справі,  наприклад не прийняти ці документи, коли сторони замість надсилати їх у певні строки приносять їх прямо до судового засідання. А це тягне за собою відкладення справи на іншу дату і затягування процесуальних строків, тому що суддя повинен надати час на ознайомлення протилежній стороні з цими документами. Максимум, що може застосувати в цьому випадку суд – це штрафні санкції, але це ніяк не вплине на строки розгляду

- Можливість повторної подачі апеляційної скарги на ухвалу про відкриття провадження у справі. Мені якось дісталася справа про розлучення від іншої судді в порядку перерозподілу справ. Відповідач у справі, яка не хотіла розлучатися декілька разів, ще до проведення підготовчого засідання подавала апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження у справі. Вона оскаржується з підстав непідсудності суду, до якого подається позов. І цим інколи дуже зловживають сторони. Коли я, як суддя отримую таку скаргу я зобов’язана зупинити провадження у справі, зняти з розгляду і передати справу до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглянув цю скаргу і відмовив у її задоволенні. Я знову призначаю підготовче засідання і за день до нього отримую аналогічну скаргу. Процедура зупинення провадження повторюється. На цю жінку вже двічі накладався штраф, але її чоловік вже рік, як не може отримати розлучення через такий недолік в законодавстві, яким необмежено кількість разів подачі такої скарги.

- Можливість подання заяви про забезпечення позову до подання самої позовної заяви. Це робиться для того, щоб запобігти, наприклад, відчуженню майна в справах про поділ майна чи визнання права власності. Однак існує прогалина в законодавстві стосовно того, як діяти в тому випадку, якщо заява про забезпечення позову подана з порушенням правил підсудності - не за місцем знаходження нерухомого майна (пункт 1 частин 1 статті 151 ЦПК України).  Аналогію закону  можна було б застосувати та направити заяву за місцем знаходження цього майна, однак заява  про забезпечення позову повинна бути розглянута терміново, - не пізніше двох днів з дні надходження  . А ухвала про передачу заяви за підсудністю може бути оскаржена протягом 15 днів, отож, заява може бути розглянута з порушенням строків, передбачених  , що може значно ускладнити шлях особи до відновлення порушеного права.

- Тож я дуже рада, що саме суддям першої інстанції дозволили взяти участь у доборі до Верховного Суду, тому що вони зможуть бачити і наголошувати на ось такі проблеми, які я перелічила. Тому, що Постанови пленумів ВСУ, як правило, виносяться з тих питань з яких складається їх практика, але ж є ще багато питань, які не доходять до касаційної інстанції. 

- Як ви оцінюєте чернігівських адвокатів, за роботою яких вам доводиться спостерігати при розгляді справ?
- Я завжди радію, коли приходять адвокати, так легше проходить спілкування зі сторонами в суді. В нас підросло нове покоління молодих перспективних адвокатів, які не лінуються читати та аналізувати практику. Якщо не зважати на деякі аспекти, - це потужна сила в царині захисту прав осіб. До речі, мене здивувало, що зовсім мало чернігівських адвокатів наважились брати участь у конкурсі до Верховного Суду. Якщо не помиляюсь таких було лише двоє, один з них – Юрій Красненко, прізвище іншого не пам’ятаю, але вони припинили участь у конкурсі після написання практичного завдання.

- На завершення я хотіла б сказати, що мені було б дуже цікаво попасти саме до такої колегії, куди б в входили суддя, адвокат та науковець. Тому, що при проходженні цього конкурсу я познайомилися як з науковцями так і адвокатами, які є дуже цікавими особистостями, а мислення в них працює дещо по іншому, ніж в суддів і ось така колегіальна співпраця людей з різними поглядами, мене здається, давала б потужний і якісний результат при розгляді справ. І це дуже добре, що саме до конкурсу в Верховний Суд допустили не тільки суддів, а науковців та адвокатів. 

Джерело: Gorod.cn.ua