Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики розгляду Деснянським районним судом м. Чернігова цивільних справ про визначення місця проживання дитини, розглянутих у І півріччі 2024 року
На виконання плану роботи Деснянського районного суду міста Чернігова на II півріччя 2024 року проведено узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про визначення місця проживання дитини, розглянутих у І півріччі 2024 року.
Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про визначення місця проживання дитини ґрунтується на аналізі судових рішень, що приймаються в Україні в контексті регулювання прав та обов’язків батьків щодо місця проживання дитини після розлучення або у разі інших обставин, що ставлять під сумнів визначення цього місця. Основні аспекти такої судової практики мають на меті захист прав дитини, а також врахування її інтересів у прийнятті рішень.
Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
При цьому, частиною 1 статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом частини 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі статтею 160 СК України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли зголи щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При цьому беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини, вік дитини, стан її здоров’я та ніші суттєві обставини. Дитина не може проживати з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Звернення до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви з необхідними документами позивачем (тим з батьків, хто звертається до суду з позовною заявою і бажає, щоб з ним залишилася проживати дитина) до відповідача, тобто іншого з батьків. Позови про визначення місця проживання дитини пред’являються в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача. При розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Верховний Суд у своїх постановах зазначає, що під час розгляду справ вказаної категорії суди мають ураховувати цілу низку обставин, зокрема: умови проживання, психоемоційний стан дитини, поведінку батьків щодо дитини, висновок органу опіки та піклування, погляди дитини, її індивідуальне сприйняття, оточення, становище, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, вік дитини, стан її здоров’я, сталі соціальні зв’язки дитини, місце її навчання, психологічний стан, бажання дитини на проживання з одним із батьків, особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання та розвитку, тощо.
Варто зазначити, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, оскільки батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон на час військового стану у супроводі того з батьків, з ким дитина проживає та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
Основні принципи та фактори, що враховуються судами:
Загальні тенденції судової практики.
У більшості випадків суди схильні до того, щоб зберегти контакти дитини з обома батьками, навіть якщо дитина проживає з одним із них. Це може включати встановлення чітких умов щодо контактів з іншими родичами.
Кожен випадок розглядається індивідуально, з урахуванням конкретних обставин, що можуть мати різний вплив на дитину. Судді зазвичай не приймають стандартних рішень, а намагаються зважити всі фактори, що можуть мати значення для дитини.
Хоча законодавство допускає можливість визначення місця проживання дитини з обома батьками, на практиці це часто виявляється складним завданням. Судді зазвичай схильні до того, щоб визначити конкретне місце проживання, а спільне проживання розглядають в окремих випадках.
У випадках складних сімейних обставин, наприклад, коли є підозра в неналежному виконанні батьківських обов’язків або відсутності належних умов для виховання, суди можуть залучати соціальних працівників для проведення перевірок.
Перспективи розвитку судової практики.
Одним із найбільших викликів є ефективне виконання рішень суду щодо місця проживання дитини та організації її контактів з іншим із батьків. Існує проблема втілення рішень на практиці, особливо у випадках, коли один із батьків уникає виконання судового рішення або створює перешкоди для спілкування дитини з другим із батьків. У таких випадках суди можуть призначити додаткові заходи: примусове виконання, адміністративні штрафи, або навіть зміну рішення про місце проживання дитини в разі систематичних порушень прав дитини на спілкування. В умовах постійного зростання кількості сімейних спорів, судова система в Україні може з часом посилити контроль за виконанням рішень щодо місця проживання дитини. Це може включати посилення ролі державних та приватних виконавців і введення нових механізмів, спрямованих на забезпечення права дитини на контакт із обома батьками.
Оскільки конфлікти між батьками можуть серйозно впливати на психологічний стан дитини, судова практика в останні роки активно розвивається у напрямку впровадження медіації. Це дозволяє батькам знайти компромісне рішення без необхідності тривалого судового розгляду. Медіація стає все більш популярною як альтернативний спосіб вирішення спорів. Очікується, що в майбутньому суди будуть все частіше направляти батьків до медіаторів, аби уникнути емоційного і психологічного навантаження на дітей, яке часто супроводжує судові процеси. Проте, медіація не завжди ефективна, особливо у випадках, коли між батьками існує високий рівень конфлікту або насильства, а також у ситуаціях, коли один із батьків відмовляється від будь-якої співпраці.
У випадках, коли один із батьків є агресором або існує загроза домашнього насильства, суди зобов’язані надавати особливу увагу захисту дитини та обирати рішення, що мінімізує ризик для її безпеки та психоемоційного стану. У таких ситуаціях суд може обмежити права одного з батьків на контакт із дитиною або визначити місце її проживання в іншому місці. Важливою є роль соціальних працівників і психологів, які можуть провести експертизу і дати рекомендації суду щодо умов, у яких дитина буде найбезпечнішою і найбільш комфортною.
Суди особливо увагу приділяють думці дитини, коли йдеться про дітей, що досягли віку, з якого вони можуть висловлювати свою думку (після 10 років). Проте думка дитини не є вирішальною, якщо вона суперечить її інтересам або ставить її у складні умови. Для дітей старшого віку важливою є не лише стабільність місця проживання, а й можливість підтримувати контакти з друзями, відвідувати школу та мати доступ до позашкільних активностей.
Якщо розглядати питання про спільне проживання дитини з обома батьками, то на практиці це стає складним завданням для суду через необхідність створення рівних умов для проживання у двох місцях та забезпечення стабільності для дитини. Однак у випадках, коли батьки можуть співпрацювати і підтримувати здорові стосунки, це може стати оптимальним рішенням для дитини. Враховується також фактор емоційної підтримки: іноді один із батьків може бути більш здатним забезпечити емоційний комфорт, тоді як інший – матеріальні умови.
Сучасна судова практика в Україні все більше орієнтується на застосування психологічних та соціальних експертиз у справах про місце проживання дитини. Це дозволяє більш точно оцінити обстановку в родині та вплив батьків на розвиток і благополуччя дитини. Особливо це важливо у випадках конфліктів між батьками або при підозрі на насильство. Україна активно працює над удосконаленням законодавства, орієнтуючись на міжнародні стандарти щодо прав дітей, зокрема Конвенцію ООН про права дитини. Судова практика поступово наближається до європейських стандартів, включаючи забезпечення права дитини на стабільне середовище.
Судова практика також повинна враховувати соціокультурні особливості родини, зокрема національну або релігійну приналежність. Урахування таких аспектів може бути важливим, коли йдеться про визначення місця проживання дитини в контексті підтримки її культурної ідентичності. У деяких випадках можуть виникати ситуації, коли один з батьків має специфічні культурні або релігійні погляди, які можуть бути важливими для розвитку дитини. У таких випадках суди повинні зважати на те, як ці фактори можуть впливати на благополуччя дитини, враховуючи її емоційні і психологічні потреби. Принцип «найкращих інтересів дитини» є основоположним у всіх рішеннях щодо її місця проживання. Однак його застосування може ускладнюватися через зміни соціальних і економічних умов, які впливають на здатність батьків виконувати свої обов'язки. Наприклад, у випадку економічної нестабільності або низького рівня доходів одного з батьків, суд може враховувати, чи може цей батько забезпечити необхідні умови для виховання дитини, навіть якщо він не має фізичного чи фінансового ресурсу для самостійного виховання.
Чимало справ про місце проживання дитини виникає в результаті нестабільних або короткочасних відносин між батьками, що створює додаткові труднощі для суду при визначенні найкращого варіанту для дитини. У таких випадках важливо виявити не лише фізичну стабільність (місце проживання, умови для розвитку), а й емоційну стабільність, що є критично важливим для психологічного здоров’я дитини. Суд може залучати психологів, щоб оцінити емоційний стан дитини в конкретних обставинах.
Оскільки ці справи є надзвичайно складними і емоційно напруженими, особливо для дитини, важливо, щоб судді мали відповідну підготовку і знання в галузі сімейного права, психології, соціальних аспектів виховання дітей. Зокрема, суди мають право залучати спеціалістів, таких як психологи, соціальні працівники, медіатори, щоб краще оцінити ситуацію в кожній конкретній справі. Однак для досягнення ефективних результатів важливо не лише мати доступ до професіоналів, але й регулярно проводити навчання для суддів з питань, пов'язаних із правами дітей, а також розвитком судової медіації та інтердисциплінарного підходу, який являє собою об'єднання знань та методів роботи з різних дисциплін, щоб ефективно розв'язувати складні проблеми або вивчати теми, які виходять за межі однієї галузі знань. Ще одним важливим викликом є підвищення прозорості судового процесу, щоб сторонам було зрозуміло, як приймаються рішення щодо місця проживання дітей, і що в основу таких рішень лягають чіткі та обґрунтовані фактори. Важливо також проводити активну інформаційну кампанію, щоб громадяни розуміли свої права і можливості захисту інтересів дитини в суді. Збільшення доступу до юридичної консультації, особливо для осіб, які не мають достатніх ресурсів, може сприяти зростанню довіри до судової системи.
Однією з ключових проблем є визначення вікових меж для залучення дітей до судового процесу. Потрібно знайти баланс між правом дитини на участь у вирішенні важливих питань її життя та забезпеченням того, щоб цей процес не став для неї додатковим стресом. Іноді діти через свою безпорадність або неповнолітній вік не здатні адекватно оцінити наслідки своїх бажань, тому суди мають бути обережними у випадках, коли дитина прямо впливає на рішення. Якщо дитина має змогу висловити свою думку, важливо врахувати її емоційний стан, можливу маніпуляцію з боку батьків і психічне здоров’я дитини.
Важливим аспектом є виконання судових рішень, особливо в сільській місцевості чи віддалених районах, де доступ до судових виконавців, медіаторів, соціальних працівників та інших фахівців може бути обмежений. У таких регіонах складніше організувати контроль за відвідуваннями, спілкуванням з батьками, що може призвести до затримок у виконанні судових рішень і додаткових проблем для дитини. Для вирішення цієї проблеми важливим є розвиток онлайн-сервісів, віддалених консультацій і впровадження електронного документообігу, щоб забезпечити зручність і доступність виконання судових рішень для всіх категорій громадян.
Роль батьків у процесі розгляду справи.
Одним із ключових аспектів для суду є готовність батьків до співпраці та взаємодії. Якщо батьки мають можливість домовитися щодо умов проживання дитини, то суд, як правило, надасть перевагу їхньому компромісному рішенню. Це дозволяє не лише зберегти здорові стосунки між батьками, але й забезпечити дитині стабільне і підтримуване середовище для розвитку. Проте, в разі відсутності бажання співпрацювати з одного з батьків, суд може вжити додаткових заходів для примусового виконання рішення. У найскладніших випадках можливе також прийняття рішення щодо зміни місця проживання дитини, якщо це є необхідним для її благополуччя.
Правова допомога і доступ до правосуддя
Важливою проблемою є забезпечення доступу до правосуддя для всіх категорій громадян, зокрема для малозабезпечених родин або тих, хто проживає в сільській місцевості. В Україні система правової допомоги, зокрема безкоштовної правової допомоги для осіб, які не мають фінансових можливостей, розвивається, але вона ще потребує вдосконалення. Доступ до медіації, соціальних послуг, психологічних консультацій і правової допомоги може мати значний вплив на ефективність процесу та якість прийнятих рішень.
Впровадження нових технологій в судовий процес.
Технологічні інновації, зокрема електронний суд, можуть значно полегшити процес розгляду справ про визначення місця проживання дитини. Завдяки цьому суди зможуть ефективніше обробляти справи, а громадяни — отримати доступ до необхідних послуг, не покидаючи свого місця проживання. Використання відеоконференцій і онлайн-судочинства особливо корисно в умовах сучасних соціальних обставин, зокрема для громадян, які проживають у віддалених місцях.
Останнім часом важливу роль у справах про визначення місця проживання дитини починають відігравати психологічні та соціальні експертизи, які допомагають суду оцінити, як зміни у місці проживання впливають на емоційний стан дитини, її психічне здоров'я та загальний розвиток. Урахування думки психологів, особливо в складних ситуаціях, коли один з батьків або навіть дитина переживає стрес, тривогу чи інші емоційні труднощі, дозволяє створити більш обґрунтоване і справедливе рішення. Для суддів це також є додатковою гарантією того, що рішення буде ухвалене на основі всіх доступних даних.
Із огляду на те, що багато сімейних конфліктів можна вирішити поза судом, медіація в Україні активно впроваджується як альтернативний спосіб вирішення спорів. Судова медіація може допомогти зняти емоційну напругу між батьками, сприяти пошуку компромісу і дозволити прийняти більш збалансоване рішення, яке буде прийнятним для обох сторін і корисним для дитини. Медіатори допомагають в умовах високого емоційного напруження знаходити шляхи до порозуміння, щоб не допустити ескалації конфлікту до катастрофічних наслідків. Медіація також дозволяє зменшити час, який затрачається на розгляд справи, і дає можливість вирішити конфлікт на ранньому етапі.
Розвиток електронних платформ, через які можна організовувати комунікацію між сторонами, а також контролювати виконання судових рішень, може значно спростити вирішення справ щодо місця проживання дитини. Онлайн-платформи дозволяють батькам легко взаємодіяти між собою і з судом, відстежувати виконання умов ухвалених рішень, а також отримувати консультації без необхідності фізично відвідувати суд.
За даними судової статистики за І півріччя 2024 року в провадженні Деснянського районного суду м. Чернігова перебувало 5 цивільних справ про визначення місця проживання дитини, з них:
Проаналізувавши практику, можна дійти висновку, що стан здійснення розгляду цивільних справ про визначення місця проживання дитини Деснянським районним судом м. Чернігова у І півріччі 2024 року знаходиться на належному рівні, організація роботи суду в цьому напрямку має тенденцію до постійного вдосконалення.
Голова суду Олександр СУПРУН
Ковтун Денис
_03_03.png)
